Вундерваффе Кремля

Кілька днів тому американські ЗМІ повернулися до теми російської “суперзброї”, мультфільм про яку демонстрував під час свого щорічного послання Путін. На думку експертів, Росія не просунулася у розробці ракети нового принципу далі прототипів та макетів. Вони наголошують, що усі чотири випробування ракети з ядерною силовою установкою скінчилися невдачами. Максимальна відстань, що подолана російським “вундерваффе”, не перевищила 35 кілометрів. Отже, Володимир Путін блефує, стверджуючи, що у РФ є ядерна ракета з необмеженим радіусом дії.

Російські експерти кажуть протилежне, мовляв, випробування досягли мети у загальному підсумку. “Особисто я вірю президентові. Випрбування бувають різними, їхньою метою може бути саме запуск ракети. Якби результати були негативними, Путін взагалі не говорив про це”, — наводить думку директора Російського центру військових та політичних досліджень  Олексія Подберезкіна польська “Жечпосполита”. Закликає “слухати президента Російської Федерації та вірити йому” також прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. Втім, обидва вони не кажуть будь-чого конкретного, що могло би спростувати висновки американських експертів, посилаючись на державну таємницю.

Що ж насправді може ховатися за путінськими  погрозами “надракетою” у бік світової спільноти? Неважко пригадати, що ідея ракети з ядерним двигуном далеко не свіжа. Нею серйозно займалися ще у 1950-60 роки і у США, і у СРСР. Однак, проекти були згорнені зовсім не з причин технічної неможливості реалізувати цю схему, а за її безперспективності. Адже метою ракетних систем стратегічного призначення є не перемога у пулянні у безкінечну далечінь, мовляв, хто далі закинув, той і виграв. Головний біль конструкторів полягав у скороченні часу підльоту: чим швидше ракета дістається до цілі, тим менше у супротивника часу на прийняття рішень, на організацію протиракетного захисту. Ядерний силовий агрегат мав дати на порядки більший питомий імпульс, ніж хімічні двигуни. Втім, військова думка пішла тоді іншим, більш технологічним  шляхом: ракети приховано доставлялися до цілі звичайними засобами — підводними човнами, літаками тощо — а у назначений час стартували поблизу цілі. Так були сформовані так звані ядерні тріади: комплекс сухопутних міжконтинентальних ракет, підводних ракетоносців та стратегічних бомбардувальників, що керовані з одного центру.

До цього часу вважалося, що повноцінні тріади мають три країни: США, КНР та Росія. Однак у останньої, здається, з цим проблеми. Росія успадкувала тріаду від СРСР, більшість складових якої давно застаріла морально. Низка розробок, завершених вже у післярадянські часи, значно поступаються технічно своїм попередникам, зокрема, кількістю бойових частин та можливостями долати системи ПРО. Надмірна секретність ТТХ нової ракети наземного базування “Ярс” викликає сумніви щодо значних відмінностей її від “Тополя М”. Постійні невдачі спіткають  сумнозвісну “Булаву”, якою планувалися озброювати підводні крейсери проекту 09551 “Борей” (побудовано три з запланованих на 2018 рік восьми). Про стан і ефективність засобів авіаційної доставки в сучасних умовах не варто казати й поготів. Додайте до цього постійні російські невдачі у космічній сфері, що свідчать про катастрофічний стан усієї галузі ракетобудівництва, санкції, запроваджені проти РФ у сфері технологій військового та подвійного призначень. Втративши можливість ефективної доставки зброї якнайближче до супротивника, Росія робить вигляд, що відтепер в неї немає такої потреби. Саме тому “надшвидку” ракету тишком замінили ракетою “необмеженої дальності”. Адже нарешті російський обиватель складе два і два та залишиться незадоволений результатом.

Ще 2014 року Дмитро Кисельов з агресивним блиском в очах віщав про систему “мертвої руки”, що покарає будь-якого агресора. Нині кремлівські технологи, як от Гліб Павловський,  вважають за краще ухильно посилатися на державну таємницю. Як відомо з історії, потреба у “вундеваффе” виникає тоді, коли будь-яка інша брехня про нездоланні “атлантичні вали” чи “залізні танкові лещата” вже не проходить. Здається, для Росії цей час настав.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: