Витверезити Путіна можна лише силою

Масові заворушення у Парижі і млява реакція на них з боку французької влади стали основною темою обговорення останнього тижня. І це не дивно, бо “протести жовтих жилетів” добре скоординовані, а їх вимоги мають неприродно політичний контекст, щоби сприймати їх як традиційні для французьких передріздвяних заворушень. У те, що ці протести не були повністю інспіровані Кремлем, віриться важко: аж надто вони приурочені до доленосного для РФ голосування Європарламенту. Аж надто синхронними вони були за часом із придушеними на самому початку безладами у Бельгії та НІмеччині. І аж надто дивним виглядає повне співпадіння атрибутики французьких та бельгійських протестувальників із українськими, що намагалися створити безлад на прикордонних пунктах одночасно із російською атакою кораблів ВМС України у Чорному морі.

Для Франції, що не спромоглася придушити деструктивний характер заворушень, їх результати плачні. За словами агентства “Ройтерс”, Федерація французьких  рітейлерів зазначила, що цей сектор економіки зазнав збитків близько 1 мільярда євро. “Банк де Франс”, що мониторить діловий клімат щомісяця, знизив прогноз зростання ВВП у четвертому кварталі цього року у зв’язку з вуличними протестами. Отже, на реформаторських планах і політичній самостійності Емманюеля Макрона можна ставити жирний хрест.

Можна безкінечно сперечатися щодо того, чи були французькі протести суто лубянською технологією, чи ні. Втім, їхнім вигодонабувачем став саме Кремль. Ба більше, чим прозорішими будуть натяки на російський слід у паризьких заворушеннях, тим грубішим буде важіль впливу Путіна на Макрона та лідерів інших європейських країн. Російський вовк давно показав свої зуби, лише ті західні політики, що бажають повернутися до комфортного обміну суверенітету власних країн на російські гроші, силоміць напинають на нього овечу шкіру.

Здається, висновки численних аналітиків щодо того, що Путіну вкрай потрібно демонструвати електоратові власну “вхожість” до всесвітнього політклубу, хибні. Його вже давно не цікавлять думки росіян, яких він небезпідставно вважає не співгромадянами, а власними підданими. І вони, як і годиться підданим, пишаються хамством свого монарха так само, як і нехтуванням Росією міжнародних норм, вважаючи це ознаками сили.

Слабкість позиції Емманюєля Макрона лише надихає Путіна на дедалі брутальніші дії. І його, безумовно, не зупинять ані жорсткі голосування у Європарламенті, ані санкції США. Час, коли ці заходи могли зупинити Кремль, втрачений. Він згаяний бездарно у спробах переконати, вмовити і, ніде правди діти, розрахуватися Україною з російським диктатором. На початку березня 2014 екс-посол України у США Олег Шамшур казав, що Путін піде так далеко, як йому дозволить світова спільнота. Нині Путіну, вочевидь, цей дозвіл непотрібний — він сам вирішує, де проходить сьогодні пресловута червона лінія яку завтра він перетне. Сумна заслуга у цьому цілком належить керівництву країн-гарантів суверенітету України за Будапештським меморандумом і провідним європейським політикам.

Вдираючись до Польщі, Адольф Гітлер усіма силами прагнув посваритися із тодішніми “локомотивами Європи” — своїми кредиторами. Він щиро вважав їх слабаками — адже вони не зупинили ані анексії Судет, ані окупації Чехословаччини. І він не помилився у короткочасній перспективі. Борги віддавати стало непотрібно. Сьогоднішній російський фюрер лише мавпує фюрера Третього Райху. Щоразу підіймаючи ставки, Путін прямо каже, що готовий до чергової світової війни. Власне, він уже розпочав її, як вдерся в Україну, атакував мирних мешканців Солсбері, і от прямо зараз руками власної п’ятої колони долає спротив Франції, роздирає Євросоюз.

Політики стримування сьогодні вкрай недостатньо для того, щоб присікти безпосередню атаку реваншистської Росії на кордони ЄС. Ніякі економічні втрати не зупинять агресора, що вже вирішив компенсувати їх пограбуванням майбутніх колоній. Лише відповідь силою на силу здатна витверезити Путіна, підірвати довіру до нього всередині Росії. Але для цього сьогоднішні союзники України мають стати не ситуативними спільниками, а справжньою антиросійською коаліцією. Вони повинні назвати речі своїми іменами: РФ — ворогом, а не “партнером”, українсько-російську війну — війною, а не “конфліктом на сході Украни”. Вони мусять стати поруч з Україною, а не осторонь і в якості арбітра. Подальша доля світу вирішується вже сьогодні, часу на гру у багатополярний світ не залишилося.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: