Вітаємо когорту поліцейських, що носять повні кишені цукерок, вивчають сленг підлітків і облаштовують «зелені кімнати»

8 липня в Україні відзначали 23 річницю з дня створення ювенальної превенції. Тож, з нагоди професійного свята «дитячих» поліцейських, знайомимо вас з офіцерами Головного управління Нацполіції в Одеській області, що опікуються дітьми, які опиняються у складних життєвих обставинах, показують їм правильні орієнтири і скеровують зі шляху помилок у мирне русло.

Вже сім років поспіль відділ ювенальної превенції Головного управління очолює полковник поліції Віталій Капуляк. За плечима він має величезний досвід роботи з дітьми, довжиною у 24 роки, 2 з яких він здобув у школі, і 22 – у поліції, займаючись проблемами неповнолітніх. До складу його команди входять десятеро професіоналів, які так само добре знаються на дітях та їх проблемах.

Кожен з них має свій напрямок у роботі. Старший інспектор з особливих доручень Вікторія Лазарчук, приміром, вже 9 років працює з дітьми в рамках шкільних та позашкільних програм, щоб попередити вчинення підопічними правопорушень, суїцидів, бродяжництва чи жебракування,  а інспектор Володимир Жарчук впродовж 7 років займається дітьми, які зникають безвісти. Є серед них і ті, хто виявляє дорослих, які втягують дітей у наркоманію, пияцтво чи проституцію, хто складає протоколи відносно дітей або їх батьків, співпрацює з державними установами, вузькопрофільними організаціями та центрами, які надають ювеналам посильну допомогу у захисті прав і законних інтересів дітей.

Вся команда дуже молода, амбіційна і водночас професійна. Серед них ті, кого з радістю зустрічають в родинах, що стоять на обліку, як кризові, ті, кого знають у кожному закутку, в якому колись порушувались права дітей.

«Нема серед моєї команди лише тих, хто не прикипів до роботи, – зізнається Віталій Капуляк. – Приходили до мене люди, які казали, що люблять дітей, але не затримувались на довго, бо цього замало. В нашій Службі дуже важкі умови праці: тут не кинеш дитину о 18 годині, бо час йти додому. Мусиш працювати з нею до кінця, допоки не відвезеш до лікарні і психолога, не влаштуєш у спортивну секцію і кружок, не дочекаєшся хороших результатів у змаганнях і спілкуванні з однолітками, одним словом – допоки не вирвеш її з прірви».

 І працювати, на жаль, ювеналам доводиться багато та довго. Бо, щоб змінити модель поведінки дитини у бік, неконфліктний з законом, вони змушені корегувати й найближче оточення неповнолітніх, а не кожен дорослий готовий змінювати усталений протягом довгих років звичний спосіб життя, що конфронтує з уставами цивілізованого суспільства.

«Дитина від народження – це чистий лист, і в залежності від того, що ми напишемо на ньому, – те і прочитаємо», — день у день наголошує таким батькам Вікторія Лазарчук, і наполегливо розказує їхнім дітям про два шляхи, ненав’язливо скеровуючи у бік, протилежний згубному.

Вони бачать усі проблемні процеси в дитячому середовищі і розуміють, чим кожен з них може закінчитися для дитини, тому боряться за всіх без винятку, навіть опинившись у глухому куті. Бо, як запевняє Володимир Жарчук, і з глухих кутів завжди є вихід, головне – не зупинятися і не опускати руки.

«Я серцем відчував, що пошуки треба продовжувати, коли ми шукали дівчинку, яка одного зимового вечора не повернулася додому від бабусі. Було дуже холодно, шов сильний сніг і якоїсь миті здалося, що все. Але ми не зупинились і під ранок знайшли дитину у полі, живою», — згадує Володимир.

Вони помічають усіх дітей: сильних і слабких, впевнених у собі і боязких. Але ні в якому разі не виокремлюють жодного, а посилено працюють з кожним. Так навчив працювати Віталія Капуляка дорогий його серцю вчитель фізкультури, а він – свою команду. Так вони і працюють, із року в рік, бо немає для них справи благороднішої, ніж робота з дітьми.

od.npu.gov.ua

Поделиться в социальных сетях: