Рейтинг вартий України?

В останні півтора десятиліття в Україні склалася традиція перманентних виборів. Передвиборчі війни вщухають чи не на один лише день, коли відбувається голосування, а вже назавтра разгоряються з новою силою. Поранених і вбитих виборців при цьому не рахують. Вчора до гри долучилася і важка артилерія — Володимир Гройсман заявив, що піде у відставку, якщо Верховною Радою не буде щойно проголосований закон про Вищий антикорупційний суд. Це далеко не перший приклад добровільної відставки Прем’єр-міністра України з політичних мотивів. Гройсман обійняв посаду після добровільної відставки попередника. Але, якщо відставка прем’єра Арсенія Яценюка відбувалася на тлі жорсткої політичної кризи, спричиненої штучно створеною за гроші Кремля недовірою до Уряду, то нинішній прем’єр самотужки влаштовує кризу парламентську.

Голосування 14 квітня 2016 року за кандидатуру Володимира Гройсмана було доволі драматичним. Він був призначений Прем’єр-міністром України незначною перевагою голосів. Жодного голосу він не отримав від ВО “Батьківщина”, “Самопомічі”, “Опоблоку”. Лише один з 21 депутатів від РПЛ віддав голос за нинішнього прем’єра. 239 голосів ледь вистачило. Для порівняння, другий уряд Арсенія Яценюка отримав вотум довіри від 341 депутата. Отже, якщо Верховна Рада прийме відставку Кабінету Міністрів, шансів у самого Гройсмана зайняти прем’єрське крісло у наступному уряді небагато.

Так само небагато шансів знов отримати власні портфелі у нинішніх міністрів, призначених за квотою Народного Фронту, насамперед, у одного з впливовіших гравців — Арсена Авакова. Неабияка конкурентна боротьба розгорнеться й за посаду міністра юстиції. І, вочевидь, ця боротьба скінчиться руйнацією існуючої коаліції. Сформувати ж “клаптикову” коаліційну структуру чи навряд вдасться: БПП тоді має об’єднатися не лише з РПЛ, “Самопоміччю та обома групами, а й залучити або “Батьківщину”, або усіх позафракційних депутатів. Погодьтеся, що це мало ймовірно. У НФ такого шансу немає й поготів. Так само, як і у всіх, хто зараз знаходиться у парламентській опозиції, бодай вони об’єднаються  з “Оппозиційним блоком”. Якщо ж Верховна Рада не дійде згоди за 60 днів, дострокові парламентські вибори з фата-моргани Юлії Тимошенко перетворяться на сувору реальність — порушувати Конституцію Петро Порошенко не буде за будь-яких умов.

Так навіщо Володимир Борисович шантажує відставкою саме ті фракції, що підтримали його кандидатуру у 2016 і, за дивним збігом обставин, виступають на підтримку президентського законопроекту про Антикорупційний суд сьогодні? Чи лише внаслідок погрози МВФ скасувати наступний транш фінансової допомоги? Чи справжнім мотивом прем’єра є небажання розпрощатися з власним політичним рейтингом, коли завдяки скасуванню цієї допомоги виявиться, що його методи керування державою надто соціалістичні для того, щоби утримати завданий попереднім урядом рух на оздоровлення економіки? Чи можливість усунути через відставку Уряду деяких міністрів комусь здалася вартою всеохоплюючої політичної кризи, як той французький престол, що вартий меси?

Судячи з того, як жваво голосуються (і послідовно відхиляються) у сесійній залі ВР поправки до законопроекту № 7440, голосів за прийняття його у цілому у коаліції вже вистачає. І Володимир Гройсман, безумовно, знає про це та упевнений у тому, що додержувати слова йому не доведеться. Натомість, з’являється можливість наголошувати на докладених особисто неабияких зусиллях до прийняття чи не резонанснішого за останні чотири роки закону. Отже, ця заява є лише традиційним для українських політичних технологій піар-ходом у дусі лідерки “Батьківщини”, без якої, як водиться, й сонце не сходить.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: