Ренегат Каутський і Ліпецька фабрика

Пригадуєте, як у булгаківському “Собачому серці” Шариков скаржиться на книжку, що йому дав почитати Швондер? Мовляв, конгрес якийсь, німці — голова пухне. Насправді, не лише за часів Енгельса та Каутського, а й за часів швондерів засобом політичної боротьби була дискусія. Навіть швондерівський ідол Ленін, хоча й хрестив того самого Каутського “підлим ренегатом”, але не розповсюджував мерзенні плітки ані про якісь депозити у Ротшильдів, ані про національність його дружин. То була війна світоглядів, змагання економічних платформ, суспільних ідей.

Сталінський кондовий совок вихолостив власне поняття дискусії, перетворив її на провокацію. Наслідками тодішніх “дискусій” було залякування тих, хто був спроможний до аргументованої полеміки, та їхнє фізичне знищення. Згодом і саме поняття диспуту припинило існувати. Назвати дискусією те, що пропонувалося радянському загалу штатними пропагандистами ЦК у якійсь “Літературній газеті”, неможливо у принципі.

Саме звідти, а зовсім не із Заходу з його пулітцерами, походить у нас традиція таврування опонентів, нагінка інакомислячих, оббріхування конкурентів. Вона, як вірус герпесу, перебувала у латентному стані аж до тих пір, поки Росія — гідна наступниця СРСР — не витягла цю методу зі своїх арсеналів, щоби приборкати Україну.

З 2004 року те, що тоді ще називали “чорним піаром”, злилося у мутну хвилю і заполонило увесь інформаційний простір. Брехня, цькування стали технологією, наклепники — політтехнологами та журналістами. Українську політику наполегливо перетворювали на шоу, бо вистава тим і відрізняється від реального життя, що у ній все йде за задумом режисера.

Біда у тому, що це толерувалося, і толерується суспільством. Пропагандист з радістю дражнить Ющенка «бджолярем», Порошенка «баригою», цькує Яценюка міфічним мільярдом, будучи упевненим, що не отримає відсічі від суспільства. Планка політичної культури, встановлена чинною владою і пасіонаріями, за підтримки яких вона стала владою, виявилася занадто високою для значних верств наших співгромадян. Саме всеїдність суспільства і є причиною того, що брехуни, авантюристи, корисні ідіоти і відверті паяци отримують реальний шанс покрутити державне кермо власноруч. Однак, крутити його вони будуть лише у бік, прописаний сценаристом.

Наразі шансів на прихід до влади сумнозвісної ленінської кухарки небагато. Втім, якщо за наступні п’ять років суспільство не спроможеться подолати кухарчин стереотип, не перейде від шоу до політичної полеміки, Україні доведеться обирати поміж губарєвими та захарченками. А цей вибір аж ніяк не можна назвати альтернативою.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: