Равлик швидкого реагування

За результатом проведених нещодавно Пентагоном навчань, американські військові прийшли до невтішного висновку: НАТО навряд чи в змозі ефективно протидіяти російській агресії у Європі. Справа зовсім не у черговому “вундерваффе”, попри усі казки, що полюбляють розповідати кремлівські пропагандисти. У сфері озброєнь Росія відстала від Заходу чи на назавжди. Проблема полягає у низькій мобільності військ швидкого реагування. «Ми повинні мати можливість рухатися хоча б так швидко, як Росія, щоби бути ефективним стримуючим елементом», — цитує колишнього командувача військового контингенту США в Європі генерала Бена Ходжеса американська “Вашингтон Пост”. Генерал стурбований тим, що боєготовність військ НАТО недостатня, щоби переконати Росію “не робити жахливих необачностей”.

За часів “холодної війни” лише американський контингент НАТО у Європі нараховував понад двісті тисяч військовослужбовців, що у кільканадцять чи навіть кілька годин могли вийти на лінію розмежування з блоком Варшавського договору. Західні вояки регулярно навчалися за сценарієм широкомасштабної європейської війни. Однак, після розпаду СРСР західні стратеги радо кинули працювати над питанням військової загрози, сподіваючись на нову співпрацю з Москвою. А протягом останніх чотирнадцяти років Альянс взагалі не мав жодних планів щодо захисту своїх нових членів — країн Балтії, Словаччини, Болгарії, Румунії та Словенії, каже екс-посол США у НАТО трьохзірковий генерал Дуглас Лут. Наприклад, так званий Сувалкський коридор — єдиний сухопутний шлях, яким війська НАТО можуть потрапити на територію країн Балтії — обладнаний лише однією залізничною колією “російського стандарту” та автодорогою, яку можна перекрити буквально однією вантажівкою. Отже, пише “Вашингтон Пост”, країни Балтії залишаються повністю беззахисними у разі нападу росіян.

Сувалкський коридор

Та якби проблема полягала лише у відсутності планів. Європейські члени НАТО, здається, відверто саботують усі намагання американських військових привести до ладу боєздатність Альянсу. Наприклад, у Німеччині введені правила, за якими військові конвої пропускаються автострадами лише у будні та вночі. Непоодинокі приклади, коли німецька залізниця просто відмовляла союзникам по НАТО у перевезенні вантажів військового призначення з причин нібито пріоритетності руху цивільних потягів. Звісно, у разі реальної війни низка бюрократичних процедур буде скасована, але впевненості у тому, що війська зможуть вчасно прибути до району боїв у американських військових немає. За їхніми словами, більшість мостів у районах ймовірного конфлікту просто не витримують ваги бронетехніки, а автомобільні дороги занадто вузькі та їх  бракує. “Якщо ви будете їхати протягом 45 днів, ви просто не встигнете на війну”, — гірко коментує поточну ситуацію генерал-майор армії США Стівен Шапіро.

Ці проблеми виникли не сьогодні. І навіть бажання вирішувати зовнішньополітичні питання військовою силою Кремль продемонстрував ще чотири роки тому агресією проти України. Але питання збільшення контингенту швидкого реагування у Європі до 30 тисяч військових та зменшення бюрократичних препонів для переброски підрозділів армії США до східних кордонів Європи будуть поставлені на саміті НАТО лише наступного місяця. І хтозна, чи не очікує на них доля питання збільшення оборонних бюджетів країн — членів Альянсу, що обговорюється десятки років без жодних наслідків?

Фактично, гарантії НАТО країнам Балтії виявилися таким самим нікчемним папірцем, як і сумнозвісний Будапештський меморандум. А те, що кремлівська агресія проти держав Балтії не за горами, у Пентагоні, здається, впевнені. Єдиним шансом для цих країн убезпечити себе від навали зі сходу — згуртуватися навколо регіонального лідера, що не пов’язаний умовностями європейського бюрократизму і має достатньо сил, щоби дати відсіч агресії. На цю роль можуть претендувати хіба що Україна та якоюсь мірою Польща. Приборкати Україну силовим шляхом Путіну не вдалося. І не вдасться, якщо, звісно, ми власноруч не віддамо йому ключі від Києва на прийдешніх виборах. А от з’їсти та перетравити країни Балтії йому під силу. Під акомпанемент глибокої стурбованості «старої Європи» та безсилої лайки американських вояк, закоркованих у заторі десь між Ельбою та Одером. І хтозна, чи втримаються за таких умов еліти деяких інших країн — європейських неофітів —  від спокуси знов стати “вітриною” нової Російської імперії?

Володимир Саркісян

Фото:Alexander Koerner

Поделиться в социальных сетях: