Прийдешня титанічна битва

Нові антиросійські санкції, що запропоновані американськими сенаторами від двох партій, скоріш за усе, протягом півроку будуть запроваджені. Ані трампівські заклики до порозуміння з Росією, ані спроби сумнозвісного сенатора Ренда Пола про щось “домовитися” з Держдумою РФ ситуації не змінять.  Втручання спецслужб Росії у американські вибори з ймовірного припущення перетворилося на визнаний майже усіма факт. Ба більше, РФ спіймана за руку на втручанні і у прийдешні проміжні вибори цього року. Отже, шансів на те, що кремлівські витівки будуть спущені на гальмах, як це іноді траплялося досі, немає. Російський президент сам ставить симпатизуючого йому Дональда Трампа у безвихідь: іншого шляху “відновити велич Америки”, ніж усунути дратуючий фактор Путіна зі світової арени, просто немає.

Але, кажучи “Путін”, слід розуміти “Російська Федерація” і навпаки. Ці два поняття неподільні. Усунення Путіна означатиме повний крах режиму. Культ особи нинішнього російського диктатора має іншу природу, ніж культи особи радянського штибу. Можна було звинувачувати Сталіна у репресіях, Хрущова у волюнтаризмі, але зміна тодішніх фюрерів не призводила до краху держави. Система залишалася непохитною, бо базувалася на ідеології, хай і на людожерській.  Природа путінського режиму, попри мавпування ним СРСР, злодійсько-корпоративна. У цю корпорацію втягнуті усі — від якоїсь Валентини Матвієнки до пересічного мешканця російської глубинки. Вони чітко розуміють, що їх звичний спосіб життя залежить від міцності кругової поруки. Саме тому, санкції, що вже запроваджені і запроваджуватимуться надалі, не спонукають Росію відступити від нинішнього курсу та поміняти Путіна на когось більш притомного. Путін є уособленням російського обивателя. Це давно не прізвище, це — посада. І остаточно проблема вирішиться лише з розпадом, з припиненням існування РФ, як припинив своє існування Радянський Союз.

Колись, здобувши перемогу у Холодній війні, Захід припустився тієї ж самої помилки, що і майже сто років тому стосовно Німеччини. Бажання тодішньої Великої Британії торгувати  з Німеччиною та байдужість країн-підписантів до грубих порушень умов Версальського договору призвели до того, що на хисткому ґрунті Веймарської республіки виріс Третій Райх. Поспіх Дж. Г. Буша зарахувати собі перемогу над СРСР та нехтування Європою моральним і безпековим аспектами на догоду корупційно-економічним міркуванням дозволили вирости та здебеліти путінському режиму. Як Версаль створив передумови Другої світової, так “потепління”, “нова ера” та сумнозвісні “перезагрузки” та “потоки” стали передднем нової Холодної війни.

Сторони протистояння нині визначилися остаточно. З одного боку — Володимир Путін, упевнений, що розбещений багаторічними російськими хабарями ЄС, як і Європа за часів Рейгана, прагнутиме проводити сумнозвісну “Остполітик”, а не підтримувати союзника по НАТО. І, здається, він не помиляється, розраховуючи на мовчазний нейтралітет ЄС, ба на підтримку деяких європейських урядів. З іншого боку — Сполучені Штати, що не можуть розраховувати на більшість союзників та вимушені додатково витрачати неабиякі зусилля для стримування експансії Китаю і збереження статус-кво на Близькому Сході. Переможе у війні той, хто буде більш послідовним і боротиметься аж до зникнення супротивника зі світової мапи. Україна не зможе залишитися осторонь цієї титанічної битви. Вже наступного року ми маємо визначитися, на чиєму боці опиниться наша країна у цьому Армагеддоні. І вибору, насправді, у України немає. Наш союз чи навіть нейтралітет із віковічним ворогом означатиме геополітичну поразку США і остаточну історичну поразку української нації.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: