Паспорти для гарматного м’яса

Обмін люб’язностями  щодо видачі паспортів між Путіним та Зеленським, що обрав своєю тимчасовою резиденцією теплу Туреччину, не лише виглядає фарсом. Ці заяви і планувалися як фарс, як вистава для невибагливих глядачів. Це така собі пуста жуйка, що створена виключно заради заповнення ефірного часу та газетних шпальт версіями армії політичних експертів та аналітиків.

Путіну зовсім не потрібні якісь додаткові мотиви на кшталт захисту власних громадян, щоби активізуватися на українському фронті. Для того, щоб анексувати Крим, йому не заважала відсутність там власників російських паспортів. Вдираючись на Донбас чи обстрілюючи прикордонні райони артилерією з території РФ він також не переймався “паспортизацією”. Навіщо це йому тепер, коли військова агресія РФ проти суверенної України — визнаний міжнародними інститутами і провідними державами світу факт?

Зауважте, що прийняття населенням окупованих територій російського громадянства робить його більш вразливим для законодавства України. За умов мінімального бажання української влади дотримуватися законів, всі власники російських паспортів виключаються з виборчого процесу і, відповідно, на виборах до Верховної Ради збільшують питому вагу голосів, скажімо, галичан. Ба більше, умови Мінських угод про місцеві вибори на Донбасі, за які так бився Кремль, стають непотрібними: обирати тамтешню владу також зможуть лише ті, хто не спокусився на «двоглавий» паспорт.

Призовний контингент — ось про що мріє Путін. Йому конче потрібно гарматне м’ясо, яке він знов може спалити в боях із ЗСУ без особливого невдоволення з боку “континентальних росіян”. Цих можна послати в атаку з дрючками замість автоматів за рецептами людожера Жукова, бо для “справжніх росіян” вони — люди другого сорту. Ще одної гекатомби для рязанських десантників російське населення йому не пробачить. Врешті, усі ці “таманці” і “кантемирівці” не безкінечні.

З когось треба формувати низові ланки окупаційних адміністрацій, хтось має збирати врожай щоби прогодувати окупантів. Та й сформувати нове “ополчення” замість давно вибитого, деморалізованого, втомленого “простого шахтаря” набагато зручніше з тих, хто щойно пройшов реєстрацію і отримав новенький паспорт. Паспорт певної серії, що накладає лише обов’язки перед новою “батьківщиною”, але не дає змоги об’якоритися десь у європейській частині РФ — там, де потепліше і доять власних корів, а не їдять вночі викрадених сусідських. Врешті-решт, захоплені військовою силою території треба ще утримувати у покорі, і для цього стануть у пригоді поліцаї, що знайомі з місцевими умовами. Згодом їх також приберуть до тісних рук, як прибрали колись бравих “пархоменківців” та “дибенковців”, а поки що зрадники будуть у ціні.

Не політичними інтригами в Україні нині переймається Кремль. Путін, здається, остаточно схилився до суто військового вирішення українського питання. Торпеда санкцій таки смертельно вразила російський корабель і всі спроби підлатати його пробиті борти виявилися марними. Сьогодні він вже пре навпростець, напівзатоплений, щоби за інерцією протаранити Європу та утягти її разом із собою у безодню континентальної війни. Про це варто замислитися нашим олігархічним кланам, що вже пустили слину на український пиріг. Саме вони будуть першими жертвами катастрофи, бо зайнятим власним спасінням їхнім закордонним друзям бракуватиме і часу, і емпатії для того, щоби кинути їм рятувальний круг. Адже засобів порятунку завжди не вистачає на всіх. А зубастих акул сімейства ротенбергів та тимченків, чи навіть дрібніших дерипасок гудком не відженеш. Ахметов знає.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: