Нафталінова зброя Кремля

Думка про те, що США мріють розділити світ навпіл з РФ, провокуючи війну в Європі, тишком-нишком просувається у суспільство вже декілька років поспіль. Ця теза не нова. У 1970-90 цю тему активно просували радянські казкарі-політоглядачі — усі ці зоріни, бовіни, афанасьєви та боровики. Правда, тоді Європу ділили між «американськими неоколоніалістами» та «британськими імперіалістами». Маленькі шматочки віддавали на поталу «неонацистським реваншистам» та «ізраїльським сіоністам». Ми, радянські люди, їм вірили. Аякже! Ми ж світ бачили лише у «Клубе кинопутешествий» та «Международной панораме», де народи Африки скрізь голодували, американські темношкірі конали на люках центрального опалення, а еріхі гонеккери гаряче дякували братерській КПРС за щасливе сьогодення.

Коли Радянський Союз, могутньо напруживши усі м’язи пролетарської єдності, від цього зусилля луснув, виявилося, що ані «одна шоста», ані «табір соціалізму» у якості колоній аж нікому не потрібні. Навпаки, їх почали підгодовувати ті самі конаючі на люках — кого кредитами, а кого і просто курячими гомілками. Яструби виявилися насідками.

Сьогодні радянську нафталінову казку знов вийняли із скрині бойової пропаганди та осучаснили технологіями соцмереж. Навіщо США розбрат у ЄС? Навіщо прагматичній та доволі цинічній державі розпад найбільшого у світі ринку збуту на крихітні островки платонеспроможних воюючих анклавів? Який зиск від того, що Східну Європу та половину Близького Сходу технологічно, політично і морально недорозвинена Росія опустить до свого рівня? Раціональних відповідей на ці питання не існує. Але вони і не потрібні:  завдання кремлівських технологів полягає не у викритті реальних змов, а у нагнітанні паніки у лавах супротивника.

Інформаційний наступ відбувається за всіма канонами оперативного мистецтва: з прихованою підготовкою, маскуванням місця головного удару, імітацією активності на сусідній ділянці тощо. Постійна мантра про нібито втомлену від України Європу замінюється облудою на головного і послідовного союзника — США. Вже другий рік поспіль у свідомість наших громадян вкорінюється думка про зрадницьку політику Сполучених Штатів по відношенню до України, разом із конспірологічними версіями про нібито путінську всесильність. Слід зазначити, що насіння “зради” впало на родючу ниву. Суспільна думка вже підготовлена до некритичного сприйняття будь-яких новин, і вони не забарилися.

Фраза Путіна про референдум на окупованому Донбасі була вправно подана як така, що знайшла схвалення у президента Сполучених Штатів. Попри явне притягування тези за вуха, підготовлена постійними “доказами неадекватності” Трампа аудиторія сприйняла на віру і слова очільника ворожої держави, і версію технологів. Спростування Держдепу США, навіть процитоване більшістю ЗМІ,  просто поглинула хвиля недовіри. Наступні, цілком офіційно опубліковані протоколи засідання з кабінетом та доповіді Трампа на зустрічі з конгресменами у кімнаті Рузвельта, трактувалися виключно як його виправдання та брехня.

Майже водночас, агентство “Інтерфакс” оприлюднило інформацію про те, що український уряд вимагає роз’яснень стосовно обговорення на зустрічі президентів США і Росії в Гельсінкі «нових пропозицій» щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Агентство, як водиться, посилалося на “джерело у дипломатичних колах”.  Втім, неважко переконатися, що ніякого офіційного звернення просто не існувало у природі — достатньо зазирнути на сайт МЗС України. Заява Міністерства щодо недружніх висловлювань очільника МВС Італії Сальвіні на сайті присутня. Заяв з приводу якихось “нових пропозицій” — катма.

21 липня агентство “Рейтерс” публікує інтерв’ю очільника Мінфіну США Стіва Мнушина напередодні зустрічі міністрів фінансів країн “двадцятки”. За словами кореспондентів, Мнушин заявив, що Мінфін США відкритий до обговорення зняття санкцій з російської компанії “Русал”. Мовляв, санкції були накладені на Олега Дерипаску і пов’язані з ним компанії. Втім, “Русал” надав низку документів, з яких витікає, що склад директорату і кінцеві бенефіціари компанії з тих пір змінилися і наразі не мають стосунку до Дерипаски. Мнушин каже, що у США немає намірів витіснити “Русал” з бізнесу: якщо критерії, за якими накладені санкції, дійсно змінилися, то можна і викреслити підприємство із списків. Логіка у словах міністра фінансів є. Втім, “Рейтерс”, попри усі стандарти жанру, зауважує у тексті, що ці слова Мнушина є “останнім підтвердженням того, що адміністрація Трампа намагається вивести “Русал” з-під санкцій”. Новину передруковують декілька сайтів, більшість з яких належать або підконтрольні РФ. Насправді, нічого нового Мнушин не сказав, а його слова щодо відсутності намірів витіснити “Русал” з бізнесу — взагалі дослівна цитата того, що він казав ще 2 травня цього року в інтерв’ю “Блумберг ТБ”.

Але правдивість інформації і відповідність її стандартам — справа п’ята. За півдоби до цієї публікації “Рейтерс” якийсь Авербух Максим у Твіттері робить допис: “Администрация Трампа обратилась в Конгресс с просьбой предоставить ей широкие полномочия по исключению отдельных стран и компаний из режима санкций в отношении РФ”. Свою інформацію він згодом підтверджує… тією самою заміткою “Рейтерс”! Чи буде зайвим додати, що ніяких згадок про таке звернення Адміністрації США до Конгресу на сайті Білого дому немає. І взагалі, внесення і викреслення фігурантів у санкційних списках законодавчо покладене на Мінфін США, зокрема на самого Стіва Мнушина. Певно, “джерела”, що повідомили пану з ніком @rus_analit про цю непересічну подію, ті самі, що і у випадку з агентством “Інтерфакс”.

На тлі вищенаписаного, питання, що його ведучий російськомовного радіоканалу Ванкувера “Радіо ВЕРА” задав українській блогерці Ірині Медушевській чи навряд здивує читача. “Адже Америка зрадила Україну?” — майже ствердно сказав у етері від 23 липня Павло Манугевич. Українці, які щодня перебувають під інформаційним тиском РФ, за чотири роки набули певного імунітету до кремлівських технологій. Іншим країнам цього імунітету ще бракує. Отже, спостерігаючи за реакцією на брехню і облуду Москви наших союзників, варто брати це до уваги.

А може Сполучені Штати і справді зрадили Україну? Може, попри щойно надану Америкою 200-мільйонну допомогу на озброєння, новий Мюнхен вже тишком підписаний десь в Овальному кабінеті? Кращою відповіддю, здається, буде оприлюднений вчора коментар МЗС України.

“Україна вітає Кримську декларацію, оприлюднену Державним секретарем США М. Помпео, у якій наголошується на невизнанні Сполученими Штатами Америки неправомірної спроби Росії анексувати Автономну Республіку Крим.

Ця декларація підтверджує постійність політики США у питанні поваги до суверенітету і територіальної цілісності. Так само як і в декларації Велеса 1940 року, Сполучені Штати Америки послідовно підтримують основоположний принцип міжнародного права ex injuria jus non oritur. Неправомірні дії не можуть бути основою прав для правопорушника.

Ми вітаємо рішучість США у спонуканні РФ поважати міжнародне право та відновити територіальну цілісність України. Ми також глибоко вдячні Сполученим Штатам за практичну допомогу в протидії російській агресії проти України”.

В усіх війнах деморалізація сторони, що тримає оборону, є одним з найважливіших завдань, бо суттєво зменшує втрати атакуючих. Україну повільно, але наполегливо готують до визнання поразки внаслідок зневіри у підтримці союзників та відчуття власної безпорадності. Ми ж чотири роки поспіль демонструємо надлюдську витривалість до отруйної зброї Москви. Чи варто сьогодні їй піддаватися? Набагато краще дочекатися поки у власному трупному трунку нарешті захлинеться путінський режим.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: