Місія — бути кращими за Європу

Формула “за умови збереження транзиту газу через Україну” останнім часом стала ледь не найчастішою мантрою західних політиків, що лобіюють проект “Північний потік — 2”. Цікаво, що цій, нібито ультимативній, формулі бракує невеличкого уточнення: “У обсягах, не менш за нинішні”. Без такого уточнення ця формула просто не має сенсу. Після десятиріч “газових” та інших торговельних війн, що ними Росія придушувала українські економіку та суверенітет, у тому, що “Північний потік — 2” жодним чином не поліпшує безпеку та енергетичну незалежність Європи, сумнівів немає.

Проект, що збільшує потужність вже існуючого газогону,  спрямований лише на те, щоби викреслити низку країн Східної Європи із списку транзитерів. Маршрути російських “Потоків” оминають Україну, Польщу, Румунію, Словаччину, країни Балтії — тобто, усі держави, що їх Москва вважає власною “зоною впливу”. Зважаючи на агресивний характер зовнішньої політики РФ, убезпеченням постачання газу тут навіть не пахне. Недаремно, питання енергетичної безпеки і унеможливлення енергетичного шантажу знайшло відображення  у 78 пункті резолюції минулотижневого саміту НАТО. Правда, лише у вигляді традиційного занепокоєння.

Президент України має рацію, кажучи, що природним засобом убезпечити Європу від енергетичних війн, а Україну від повномасштабного вторгнення Росії є відмова від будівництва газогону.  Втім, європейські лідери вважають сумнозвісне “занепокоєння” більш дієвим інструментом. Спокуса монопольним становищем на ринку транзитерів для Німеччини виявляється сильнішою за загрози безпеці ЄС. Саме тому Ангела Меркель демонструє ображення на докори Дональда Трампа — один в один, як багато років тому Гельмут Шмідт “ображався” на Рональда Рейгана. Саме тому Еммануель Макрон майже дослівно повторює тодішню сентенцію президента-соціаліста Міттерана, мовляв, Франція має вирішувати питання газогонів без втручання США. Саме тому і Трампу, як колись Рейгану, доводиться задкувати у питанні санкцій проти будівництва “Північного потоку-2”.  Чому ми маємо купувати американське паливо, якщо Путін пропонує газ дешевше, — наївно кліпаючи віями питається Європа?

Те, що у вартість путінського газу закладена ціна незалежності України і безпеки партнерів “Нової Європи”, як у вартість радянського газу у 1980-х закладалася ціна польського руху за незалежність, залишається поза увагою. Так само, як і ціна обіцянок Путіна та гарантій збереження українського транзиту. Вочевидь, вона співставна з гарантіями безпеки членам НАТО, що мають спільні кордони з Росією. Недаремно, ці країни звертаються з проханням про розміщення на власній території військової бази США, а не додаткового контингенту військ Альянсу.

В українському суспільстві, що пройшло через горнило Майдану і реальною кров’ю виборює право на власну державність, існує величезний попит на елементарну людську порядність. Саме тому ми вельми гостро реагуємо на будь-які прояви дводушності, на будь-які спроби вирішувати долю України поза нашими спинами. Саме тому ми обурюємося і путінським букетом першій леді Франції, і невиразною поведінкою Дональда Трампа. Нещодавно, на моє зауваження, мовляв, корумпованість провідних європейських інституцій мало чим відрізняється від української, мій співбесідник запально відповів: “Нема чого рівнятися на Європу! Ми повинні бути кращими за них”. Ця запальна фраза якомога краще характеризує ту роль, яку Україна має відіграти найближчим часом на теренах Старого Світу, — збереження і втілення справжніх європейських ідеалів.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: