Хроніки одного зубожіння

“Країна ще ніколи не жила так погано, як при Порошенку”, — це гасло протягом останнього року просувається у суспільство низкою політиків, що прагнуть зміни поточної влади. Слід зазначити, що “при Порошенку” — це не претензії до конкретної особи Президента. Цим висловлюється недовіра до всього шляху, що його пройшла Україна за чотири роки з Революції Гідності. Адже не лише Петро Порошенко доклав зусиль для того, що наші страдальці за долю людську називають “зубожінням”.

Стратегічний курс на оздоровлення економіки шляхом впровадження ринкової моделі та реальної диверсифікації торговельних зв’язків був закладений ще за часів першого уряду Арсенія Яценюка. І слід зазначити, що у надскладні для української держави часи його прем’єрства жорсткі методи заощадження та наповнення державної скарбниці за будь-яку ціну допомогли країні утриматися на поверхні. Кабмін Володимира Гройсмана обрав іншу тактику. Важко назвати її більш популістською. Скоріше, пом’якшення політики уряду, хоча і політично обумовлене, враховує перенапруження і втому суспільства. Упевнений, що за відсутності війни уряд Гройсмана мало чим відрізнявся б від обох урядів Яценюка. Адже, генеральний курс не змінився. Тому на кабінет Гройсмана нападають не менш ніж на кабінети Яценюка. Втім, навіть за таких умов, економіка України зовсім не демонструє занепаду. Він існує лише в уявах так званої опозиції. Нещодавно опубліковані дані Всесвітнього банку, зокрема, зростання ВВП України за останній рік  більш ніж на 20%, спростовує ці твердження.

Дійсно, наша країна “коштує” на сьогодні понад 112 мільярдів доларів США. Минулого року ця сума складала близько 93 мільярдів. Темпи зростання ВВП у доларах США минулого року склало 2.5%. У 2012 році воно складало жалюгідні 0.2%, а 2013 показник твердо тримався на нульовій відмітці. Від’ємне його значення -9.8% у 2014-2015 природно, адже промисловий потенціал України скоротився на третину після окупації Донбасу. А от страшні -14.8% у 2009, попри тодішню мізерну інтеграцію України у світову економіку, ще чекають на пояснення спеціалістів і правоохоронців.

Однак, ці суми мало про що кажуть пересічному громадянинові. Набагато цікавіше поглянути на інші показники.

Незважаючи на руйнівний вплив війни, українська промисловість демонструє пожвавлення. Якщо на 2013 рік падіння виробництва складало -7.6%, то сьогодні спостерігається зростання на 3.1%. Різниця неабияка — більше 10%.

У 2013 році в країні було зареєстровано 35203 нових підприємств та фірм. На початок минулого року їх зареєстровано 48138. Це нові робочі місця для найманих працівників, нові джерела доходів для самозайнятих громадян. Зауважте, що частка останніх серед усіх працюючих навіть скоротилася з 19.1 до 17.2 відсотків.

Реєстрація права власності нині займає 17 днів проти 45 днів у 2013. Зареєструвати бізнес можна за 6.5 днів. У 2013 громадяни на це витрачали не менше 22 днів, хоча кількість процедур у обох випадках скоротилася лише на одну. Погодьтеся, що на занепад країни така ситуація не схожа. Скоріш, на одужання після довгої хвороби, у яку паціентку загнали попередні лікарі-шарлатани.

 

 

 

“Ми, народні депутати України, підписали цю Коаліційну угоду у Верховній Раді України восьмого скликання, об’єдналися та утворили парламентську більшість заради захисту суверенітету і територіальної цілісності України, проведення реформ у співпраці з іншими гілками влади заради піднесення добробуту і якості життя громадян України. Ми взяли на себе політичну відповідальність, щоб дати відповідь на виклики та загрози, які сьогодні постали перед нашою країною. Своїм головним обов’язком ми вважаємо забезпечення обороноздатності України, відновлення економічного зростання, захист прав і свобод громадян України”, — так написано у коаліційній угоді “Європейська Україна”, що її підписали повноважні представники п’яти парламентських фракцій.

Огидно, коли люди, що написали ці слова, майже одразу розпочали торгівлю за преференції, шантажуючи виходом з коаліції. Вдвічі огидніше, коли вони, що самі окреслили зміст та глибину реформ, нині відхрещуються від зазначеної політичної відповідальності. Та не лише відхрещуються, а й паплюжать досягнення Урядів, що обирали самі. І навіть не огидно, а кумедно, коли вони, у запеклій боротьбі за залишки власних електоратів, просто брешуть. Брешуть про “зубожіння”, про “нестерпні тарифи”, про погіршення бізнесового клімату. Як брехали про сумнозвісний “мільярд Яценюка”, приміряючи сісти у прем’єрське крісло. Як брехали про “офшори Порошенка”,  відверто відробляючи брудні гроші Курченка. Неправда, зазвичай, легко спростовується. Тому брехун, щоби зберегти хоч краплю довіри ошуканих, вимушений городити нову олжу поверх старої, а там наступну. Аж поки Вавилонська вежа побрехеньок не завалиться остаточно. І не придавить брехуна, як це сталося із екс-президентом Грузії, екс-очільником ООДА, екс-громадянином України та взагалі екс-політиком Міхеілом Саакашвілі.

Володимир Саркісян

 

Поделиться в социальных сетях: