Хробак лицемірства

Вчора Генеральна прокуратура Республіки Нідерланди сповістила про початок кримінального розслідування діяльності сімох компаній, що підозрюються у порушенні санкцій, запроваджених ЄС проти Російської Федерації. Як пише нідерландська “Альгемайн Дагблад”, ці фірми постачали у Крим важке обладнання для будівництва мосту з Тамані до тимчасово окупованого українського півострова. Керченський міст — амбітний проект Кремля, що має, перш за все, політичне значення.

Після декількох отриманих Москвою від антиасадівської коаліції ляпасів у сирійському конфлікті, Володимиру Путіну конче потрібно доказати, що гасло “Росія своїх не кидає” — не пусті балачки. Доказати, перш за все, власному народові. Здавалося б, надійні союзники Кремля як, наприклад, Північна Корея, вже не вірять у дієвість підтримки Путіна. А Індія, що нещодавно була майже необмеженим ринком для російського ВПК, нині віддає перевагу іншим постачальникам. Отже, будівництво мосту, відкриття першої черги якого, до речі, заявлено цього місяця, це питання престижу російського режиму. Саме тому, а зовсім не заради вирішення інфраструктурних проблем анексованого Криму, у сам проект і його рекламу вгатили грубі гроші.

За відсутності власних технологій для реалізації такого масштабного будівництва, росіяни потребували допомоги. І знайшли цю допомогу у Європі. Сім компаній начхали на вимоги власного законодавства, ба на елементарну порядність, і погодилися співпрацювати з підсанкційним режимом Путіна. Погодилися не тому, що були погано поінформовані. Адже вони доклали максимум зусиль, щоби приховати постачання заборонених технологій до Криму: фірми-прокладки співпрацювали про людське око з “материковими” російськими  установами. А просто заради наживи — за даними “Альгемайн Дагблад” нідерландським бізнесменам пообіцяли певний відсоток “за ризик”.

Таку саму аферу намагалася рік тому провернути відома німецька фірма “Сіменс” — спіймана на гарячому вона відхрестилася від контракту, переклавши усю відповідальність на контрагентів. Німеччина тоді побурчала, мовляв, обдурили росіяни довірливих європейських бізнесменів. Певно, таку саму лінію захисту оберуть і фігуранти нинішнього скандалу. Про те, що подібні угоди укладаються не за декілька годин, те, що ним передують докладні вивчення контрагентів — аж до промислового шпіонажу — нідерландські політики та пересічні громадяни сором’язливо мовчать. Натомість вони сперечаються з питання, чи гідна Україна “європейських цінностей” та шукають скалки в чужих очах. Кров жертв МН-17 волає до них, вочевидь, набагато тихіше, ніж брудні гроші російського лобі.

Політика розбещення європейських еліт, що її узяв на озброєння Кремль, набагато небезпечніша, ніж погрози військовою силою чи економічний шантаж. Небезпечніша тому, що жертва явно не пручається розтлителю, навіть заохочує його до подальших дій. Українській делегації у ПАРЄ все частіше доводиться нагадувати Європі про базові норми гідності та неприпустимість використання подвійних стандартів. Хробак лицемірства вже зруйнував принципи європейської колективної безпеки, а зараз доїдає і організацію, що започаткувала ці принципи після страшної Другої світової. Чи вистачить Європі здорових сил щоб перемогти цього хробака без участі пасіонарної України? Хтозна.

Володимир Саркісян

(фото: REUTERS)

Поделиться в социальных сетях: