Єврокомісар і майже риторичні питання

Єврокомісар Йоганнес Ган висловив ініціативу щодо створення міжнародної слідчої групи з приводу розслідування злочинів проти українських активістів, зокрема — Катерини Гандзюк. Про це він заявив в інтерв’ю “Першому:UA”. Мовляв, у української держави є проблеми з розслідуванням злочинів проти громадських активістів. Ба більше, єврокомісар наполягає на тому, щоби тій групі надали повноваження вести досудове слідство, бо українські правоохоронці, за його словами, мають конфлікт інтересів у цій справі. Тобто, Йоганнес Ган пропонує те, що в усіх країнах світу, зокрема і в його рідній Австрії, називається порушенням правил територіальної підслідності.

Не варто думати, що пан Ган не знає змісту слова “юрисдикція” і не знайомий із основними засадами законодавства з питань підслідності. Свого часу Йоганнес Ган навіть обіймав посаду Федерального міністра юстиції Австрійської республіки. Правда, кар’єра його була недовгою — у міністерському кріслі він посидів неповних два місяці, з грудня 2008 по січень 2009. Втім, чиновник такого рангу бодай мав би отримати консультацію щодо можливості і обсягів втручання у кримінальне провадження за кордоном. В Україні межі такого втручання чітко окреслені Кримінальним процесуальним кодексом:

“Стаття 563. Присутність представників компетентних органів запитуючої держави

  1. Представник компетентного органу іноземної держави, дозвіл на присутність якого надано відповідно до вимог цього Кодексу, не має права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. У разі присутності під час проведення процесуальних дій такі представники повинні дотримуватися вимог законів України.
  2. Особи, передбачені частиною першою цієї статті, мають право спостерігати за проведенням процесуальних дій та вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, з дозволу слідчого, прокурора або суду ставити запитання, а також робити записи, у тому числі із застосуванням технічних засобів”.

Як бачите, ніяке самостійне розслідування, ба більше — здійснення допитів, дослідження речових доказів, проведення НСРД, — для іноземних криміналістів неможливо у принципі, навіть при наявності запрошення від компетентних органів української сторони. Закордонні правоохоронці на території української держави можуть лише бути присутніми при проведенні процесуальних дій і тільки у обсязі, що попередньо погоджений із прокурором, під чиїм наглядом знаходиться провадження. Це не примхи власне українського законодавства: такі обмеження існують і на батьківщині пана єврокомісара. Зауважимо у дужках, що дозвіл на допуск представників іноземної держави навіть з такими обмеженими повноваженнями, зазвичай відбувається лише за умов симетричності. Тобто, якщо Австрія, Велика Британія чи Німеччина бажають взяти участь у досудовому слідстві на території України, вони мають гарантувати українським правоохоронцям дозвіл на проведення процесуальних дій у будь-який час на власній території. Це положення також закріплене у КПКУ.

Цікаво, що впродовж трьох років, починаючи з літа 2014, група громадських активістів і журналістів кільканадцять разів зверталася по міжнародну допомогу до усіх установ Європейського Союзу з набагато більш резонансного приводу — подій, що сталися в Одесі 2 травня 2014 року. Вважаючи, що силові структури України не мають досвіду з розслідування таких злочинів, а експертним установам МВС та МОЗ бракує кваліфікації, члени “Групи 2 травня” просили європейських чиновників допомогти українським правоохоронцям і відрядити сюди експертів та консультантів. З таким проханням вони зверталися, зокрема, і до Йоганнеса Гана. Міжнародна дорадча група Ради Європи, створена за погодженням з Урядом України, приєдналася до занепокоєння журналістів, а подальша доля розслідування підтвердила їх побоювання. Втім, жодної допомоги, бодай пропозиції, ані “Група 2 травня”, ані українські правоохоронці не отримали. Навіть звіт МДГ був успішно забутий. Усі перемовини скінчилися лише бідканнями представників РЄ, мовляв, спеціалісти коштують дорого, а грошей Раді Європи і без Одеси бракує. Виходить,  сьогодні гроші знайшлися аж на повноцінне досудове розслідування — з оперативними співробітниками, слідчими, експертами? Тоді про який катастрофічний брак коштів постійно жаліється генсек Турбйорн Ягланд? Може, він просто не в курсі реального фінансового стану очолюваної ним організації — так само, як його комісар з питань європейської політики сусідства та розширення не в курсі про реальний перебіг розслідування справи Гандзюк? І головне питання: що саме стало причиною раптового ентузіазму пана єврокомісара?

Навіть якщо Йоганнес Ган не переглядав перед заявою ані КПК України, ані міжнародні угоди про правове співробітництво, то мав би інстинктивно учути фальш своєї заяви. Адже ці слова — або не гідна функціонера АНП популістична обіцянка, або втручання у суверенне право України на виключну юрисдикцію на її території. Втім, він ризикнув репутацією досвідченого політика і давнього європейського бюрократа та зробив цю відверто зневажливу заяву на адресу України. Від слів Гана більше тхне не занепокоєністю реальним станом справ в Україні, а риторикою тих, хто і досі намагається підмінити суб’єктність нашої держави огидною назвою “зона впливу”. Невже ціна реноме єврокомісара двох скликань дорівнює лише вартості бобочки з написом, що йому подарували “активісти”? Чи просто напередодні закінчення повноважень він вирішив і собі заявити щось таке, що потім доведеться поспіхом викреслювати під приводом невдалого перекладу? У Александра Хуґа вийшло, чому має не пощастити і Йоганнесу Гану?

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: