Доля політичних хвойд

Під час етеру програми “Закрита зона” минулої суботи («Хто нищив армію», 26.01.2019) Володимир Ар’єв намагався з’ясувати у експертів, чому розпродаж та знищення армії за часів “проукраїнського” Кабміну відбувалися навіть активніше, ніж за часів неприхованих симпатиків Москви. На жаль, конкретної відповіді запрошені не надали. А вона лежить на поверхні.

Проросійські політики і можновладці принципи власної діяльності копіювали із свого кумира — президента Білорусі. Вдаючи з себе незайманих дівок, вони торгувалися з Путіним за кожну поступку, щоб у певний момент залишитися таки при годівниці. Вони щиро вважали себе повноправними партнерами у агентурній грі: лояльністю до Кремля убезпечували себе від помсти, а вдаваною непоступливістю піднімали ставки. Ця вистава у стилі Лукашенка влаштовувала Москву, бо її сценарій був прописаний заздалегідь аж до фіналу.

Перед тими, кого Ар’єв охарактеризував словом “проукраїнські”, стояло складне завдання: не лише продемонструвати свою лояльність Росії, а й витиснути своїх конкурентів з ринку агентури. Втім, заступити собою московський актив в Україні їм не судилося. Путін використав їх так само цинічно, як і тих, хто його самого колись привів до влади. Хіба що за виключенням того, що не надіслав їм гонців із шаликом. Він продовжує використовувати їх наразі, то спокусюючи підтримкою, то шантажуючи викриттям.

Чи могли вони зупинитися тоді, коли вперше зрозуміли, що їх “кинули”? Чи могли скинути з себе шворку, на яку їх посадив Путін? Виставити себе жертвою ворожої розвідки, показово припинити боротьбу за місце на політичному Олімпі з тим, щоби через декілька каденцій почати кар’єру з чистого аркушу? Могли. У такому разі — і у вирі Революції Гідності, і сьогодні — вони б виглядали зовсім інакше. І хтозна, на чиєму боці зараз були б справжні електоральні симпатії?.. Могли, але не зупинилися. Бо разом із цнотою політичні хвойди завжди втрачають і розум.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: