Цидулка генерала Гундяєва

Попри прогнози і погрози своїх кліриків, Синод РПЦ, що відбувся вчора у Мінську, спромігся лише на розірвання євхаристичного спілкування із Вселенським Патріархатом. Однак, відтепер вірянам РПЦ і підлеглих їй архідієцезій заборонено брати участь у таїнствах Константинопольської Церкви. Думки щодо того, чи вважати це розколом розходяться. Клір та віряни Київського Патріархату вважають розкол таким, що відбувся. Клірики РПЦ та УПЦ МП, що про людське око симпатизують Україні, просувають протилежну думку. Слід зазначити, останні ще півроку тому так само скептично ставилися до можливості надання Українській Помісній Церкві томосу про автокефалію і так само переконливо обґрунтовували свої тези. Втім, залишимо богословські суперечки богословам — думки пересічних парафіян та журналістів не мають жодної ваги у цьому питанні.

Цікаво, що Московська церква прямо звинуватила у лицемірстві Вселенський Патріархат, а не власного екзарха в Україні митрополита УПЦ МП Онуфрія. Під час подячної молитви за автокефалію на день Покрови Пресвятої Богородиці митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин привітав українське воїнство від імені Онуфрія. Того самого митрополита Онуфрія, що днем потому у Мінську голосував за “виведення Константинопольського Патріархату за межі канонічного поля” у зв’язку із наданням Українській Церкві автокефалії.

Зауважте, що патріарх Кирило не залишив предстоятелеві УПЦ МП простору для маневру. Щоби пов’язати круговою порукою членів свого угруповання, кримінальний ватажок, зазвичай, компрометує їх в очах правосуддя. Висловивши “всеосяжну підтримку Блаженнійшому Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію”, він позбавив того шансів на бодай примарну можливість врятувати свою митрополію. Цим вчинком предстоятель РПЦ ще раз наочно показав, хто насправді є хазяїном, безумовним ватажком для УПЦ МП. Кирило продемонстрував одним окликом, гідним фельдфебеля, чого варта “широка автономія” у складі Російської церкви.

Втім, своїм демаршем патріарх Кирило зробив Україні неабияку послугу. Погодьтеся, що якби Московський патріархат навіть не промовчав, а просто потягнув би час, його український клір разом із предстоятелем мав би змогу узяти участь у об’єднавчому соборі. Уявіть, якщо внаслідок їхньої участі собор був би зірваний, або більшістю голосів присутні обрали б тісно пов’язаного з РПЦ клірика. Чи не призвело б це до кризи Матері-Церкви і відтермінування автокефалії, що могло б стати фатальним для України? З іншого боку, у не компрометованих надто фанатичним бажанням гребти у фарватері кирилівської схизми ієрархи УПЦ МП з’явився шанс прийняти рішення про перехід до Помісної церкви на власний розсуд, а не за наказом начальства. І цей процес вже розпочав митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишнівський Олександр, оголосивши себе кліриком Константинопольського Патріархату. Отже, відкрите протистояння між РПЦ та Фанаром — лише на користь і нашій державі, і Вселенському Патріархатові. Москва вчергове “відбомбилася по Воронежу”.

Не варто очікувати від Фанару ініціації “параду анатем”. Відповідь на московський демарш Константинополь надав вже сьогодні. Екзархи — посланці Вселенського Патріарха повернулися в Україну. Вони передали вітання Петру Порошенку від Його Всесвятості і розпочали останній етап надання автокефалії Українській Помісні церкві — підотовку об’єднавчого архієрейського собору. Отже, ніякі погрози уявним “розколом православ’я” Фанар до уваги не узяв.

Володимира Гундяєва, знаного як патріарх Кирило, назвати наївним або безпросвітно дурним не можна, якою би дурнею не виглядали його вчинки. Він очолює не просто духовну установу, а структуру військового штибу з чіткою ієрархією та невідворотнім покаранням за непокору. Попри декларовану у РФ незалежність церкви від держави, ні в кого немає сумнівів, що РПЦ є однією з гілок владної вертикалі і підпорядковується безпосередньо Путіну. Пригадайте хоча б останнє скликання Радбезу РФ з приводу суто церковного питання. Надумайте, чи бачили ви, щоби чинний президент Росії, попри його любов до публічних церковних заходів, бодай раз схилявся до патріарха по благословення? Навіть на людях Путін не дає приводу для сумнівів щодо того, хто справжній начальник Гундяєва. Якщо зауважити це, то мотиви останнього демаршу вищого керівника російського духовенства — ясні й прозорі. Не маючи мужності зізнатися, що вибудована ним структура не більш ефективна, ніж сумнозвісні ГРУ ГШ, ФСБ чи МЗС Лаврова, повним грізного канцеляризму пустопорожнім документом Кирило переклав відповідальність за наслідки на начальника, мовляв, зробив усе, як наказали — відбувайте самі. А провину за очікуваний провал — на підлеглих йому архієреїв українського філіалу свого департаменту. Попри веселкове розмаїття царів, генералісімусів та каудільйо, усі очолювані ними тоталітарні режими однакові — неефективні, убогі і сірі. Недаремно вони так полюбляють червоні знамена і золото орденів. Втім, доля їхня від яскравості цяцьок залежить мало: усі диктатори з часом відчайдушно бажають лише одного — померти власною смертю,  а не у зашморзі трибуналу чи на палі роз’юшених підданих.

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: