Чия ненависть канонічніша?

“Толерантність в суспільстві і засудження закликів до міжконфесійної ненависті” — так звучала назва круглого столу, на який я був запрошений 24 квітня цього року. Організатором заходу стала організація “Міжнародний конгрес із захисту прав громадян “Щит”, що давно і плідно працює в Україні. Президент Конгресу Дагер Салех Мухамед, з яким я особисто знайомий, — поважна, поміркована і віддана своїй справі людина. Отже, я із задоволенням прийняв запрошення, тим паче, що проблема міжконфесійних сварок в Україні давно перейшла межу цивілізованої дискусії. Згадаймо хоча б риторику кліру УПЦ МП впродовж останніх 27 років на адресу тих, хто прагнув автокефалії української церкви. Або, скажімо, геть неприйнятні у цивілізованому суспільстві інсинуації щодо “справжньої національності і віросповідання” деяких українських високопосадовців і кандидатів у Президенти. Врешті-решт, нещодавня хвиля терористичних атак, що прокотилася по мусульманських та християнських храмах у світі, теж є серйозним приводом обговорити питання міжконфесійного миру в Україні. Особливо зараз, коли наша країна вступила у зону політичної нестабільності. Однак, виявилося, що далеко не цим питанням переймалися учасники заходу.

“Круглий стіл” вирішили присвятити публікації якоюсь дівчиною у соцмережі (“тролінгу”, як вона сама це охарактеризувала), у якій вона вжила слова “джихад” та “кафіри” стосовно кліру та парафіян одного з храмів Одеської єпархії УПЦ МП. Жарт, звісно, недолугий, а, зважаючи на те, що його авторка — Мирослава Шиман, донька православного священика з Сарати — і поняття зеленого не має ані про “священну війну”, ані про іслам загалом, ще й малограмотний. Подальша бесіда Мирослави з коментаторами теж далека від толерантності. Безумовно, такі висловлювання неприйнятні у цивілізованому суспільстві. Мотиви духовних наставників мусульманських діаспор Одеси засудити цей випадок і роз’яснити ставлення своїх громад до нього заслуговують на повагу.

Втім, у згаданому заході є декілька пікантних подробиць. Разом із мусульманськими духівниками, правозахисниками та журналістами, до круглого столу були запрошені аж три представники Одеської єпархії УПЦ МП. Ба більше: на столах були розкладені роздруківки з низки сайтів, що мали б переконати присутніх у страшному злочині, що був вчинений дівчиною. Однак, вчитайтеся у заголовки: “Дочь “священника” ПЦУ объявила джихад верующим УПЦ”, “Дочь священника новой украинской церкви объявила джихад УПЦ”, “Дочь священника ПЦУ угрожает верующим УПЦ мусульманским джихадом”, “Дочь священника ПЦУ объявила джихад верующим УПЦ. На Украине создали интерактивную карту захвата храмов канонической УПЦ”.

Чи не дивно, що щонайменш 13 з 15 роздруківок — це сайти російських видань чи соцмереж, таких як, наприклад, “Голос правди”, що, попри українську символіку та україномовні матеріали, зареєстрований у РФ?  Чи, скажімо, “Русь православная”, “123ru.net”, “Интерфакс”, “Форум”, так званий “Союз православных журналистов” та взагалі російська мережа “Миртесен” або “е-Ньюс”, що публікує “Сводки Новороссии”?

Вчитайтеся у це: “После нашумевших признаний иерархов новосозданной ПЦУ о стремлении начать процесс присоединения к католичеству, верующие новой религиозной организации пошли дальше в своих экуменистических мечтах”, пише ИА “Форум”. Слово в слово це передруковує якась “Фраза.Юа”. А першоджерело цього пассажу — не повірите — заява самої Одеської єпархії УПЦ МП, що оприлюднена нею у Фейсбуці. А ось ще одна цитата з розповсюджених на “круглому столі” роздруківок: “Показательно, для “православной” с говорящей фамилией Шиман. Выкресты, они всегда веру под свои интересы переделывали”. Важко назвати це проявом толерантності і божої любові, про які так палко говорив представник Одеської єпархії УПЦ МП о. Теодор. Зауважимо у дужках, що зневажливі і агресивні висловлювання парафіян щодо ісламу впродовж місяця залишаються на сторінці єпархії.

“Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!” (Лк. 6, 41-42). Краще за Євангелію і не скажеш.

Не дивно, що ієромонах Андрій Горчаков, єдиний запрошений на заход священик Православної Церкви України, вимушений був нагадати присутнім, що впродовж 20 років Богородська єпархія ПЦУ, що розташована в РФ, потерпає від знущань російської влади. Регулярні напади і побиття парафіян та священників ОМОНом, замахи на життя правлячого архієрея митрополита Адріана, намагання відібрати культові споруди єпархії, спаплюжити храм — прояви, без перебільшення, російського державного тероризму. Варто додати до цього нещодавні спроби окупаційної російської адміністрації «віджати» кафедральний собор св. Володимира і Ольги у Симферополі і регулярні затримання архієпископа Климента. Втім, ніхто з присутніх про це — ані пари з вуст.

Але головна інтрига заходу, що відбувся, в іншому. Майже всі оратори у своїх виступах згадували нещодавні теракти, що відбулися у Новій Зеландії та у Шрі Ланці. А поряд з ними — події 2 травня 2014 року в Одесі. Але не всі події того дня, а лише пожежу в Будинку профспілок, що стала розв’язкою трагедії того дня. Саме такі паралелі: Нова Зеландія — Шрі Ланка — Одеса. Ви здивовані?

Подіями 2 травня займалися не лише правоохоронні органи України. Вони ретельно досліджувалися поважними міжнародними інстанціями, такими як Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Міжнародна дорадча група Ради Європи. Врешті-решт, за результатами незалежного журналістського розслідування “Групи 2 травня” була встановлена похвилинна хронологія подій того дня. Прирівняти їх до теракту просто неможливо. Однак, це ані Одеську єпархію УПЦ МП, ані співчуваючих їй, вочевидь, не зупиняє, і провокаційний напад “Одесской дружины” на присвячену єдності України мирну ходу раптом перетворюється на терористичну атаку “українських радикалів” на безвинних громадян.

Додайте до щойно сказаного те, що згаданий привод для “круглого столу” стався не напередодні зібрання, а аж місяць тому. Навряд чи Конгрес “Щит”, повторю: вельми поважна організація, що завжди радо відгукується на будь-які правозахисні ініціативи, тягнула місяць, щоби провести захід.

Чому заяложену карту 2 травня знов витягли з пропагандистської колоди Кремля? Чим пояснити усі ці дива? Чи не перемогою на президентських виборах Володимира Зеленського? Може, “святі вітці” тішать себе сподіваннями на швидкий реванш так званих регіоналів або примарою “народної республіки»? Чи навіть на омріяну декотрими “Новоросію” у складі Російської Федерації — аби помститися Майдану? Дійсно, чому б їм не бажати помсти за ганебні втрати парафій, що одностайно проголосували про перехід до помісної Православної Церкви України? За зневагу українців до них за їхні молитви про перемогу війська агресора? Врешті-решт, брехати ж панотцям напередодні Великодня сумлінність дозволила, то і плекати помсту, вочевидь, дозволяє. А слова: “Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!” (Мт. 18:22)  — то ж просто слова?

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: