Брудна гра за путінськими правилами

Низка рішень європейських судів, що прийняті на користь України за позовами до Російської Федерації, безумовно, позитивна річ. Хоча б тому, що ними побіжно визнається незаконність анексії Криму. Але святкувати остаточну перемогу явно передчасно. Такі самі рішення і тими самими судами — у повній відповідності до міжнародного права — задовго до цього часу прийняті за позовом колишніх власників “Юкосу”. Втім, суттєвих зрушень у виконанні вироків не відбулося й досі. 1,8 млрд євро залишаються несплаченими самою РФ і не стягненими з російських компаній. Здається, така сама доля очікує і Україну, якщо вона спробує дійсно накласти арешт на російські закордонні активи. Європейські юристи, як і у випадку “справи “Юкосу”, знайдуть купу причин для зволікання у виконанні рішень арбітражу. Саме час, коли Україна подасть першу вимогу про арешт російського майна на території ЄС, стане моментом істини для Європи. А зовсім не бездоганні юридично, але нікчемні фактично рішення високих судів. На жаль, політична воля європейських лідерів, насамперед Ангели Меркель та Еммануеля Макрона, означають більше, ніж декларований примат права.

Цієї п’ятниці Володимир Путін та Ангела Меркель провели спільну прес-конференцію за підсумками їхньої зустрічі у Сочі. Поряд із вже звичними формулами про “безальтернативність Мінських домовленостей”, під якими кожна сторона має на увазі щось своє, прозвучало питання про затриманого в Україні за звинуваченням у державній зраді редактора видання “РИА Новости Украина” Кирила Вишинського. Реакцію щодо цього інциденту Володимира Путіна можна просто пропускати повз вуха —  обурення зухвалого диктатора нічого не варте. Але канцлерка Німеччини в унісон йому пообіцяла, що найближчим часом “обговорюватиме низку питань з Президентом України та згадає і цей факт”. Доля Олега Сенцова, що оголосив днями безстрокове голодування, та більш ніж тридцяти інших українських заручників, бач, хвилюють канцлерин менше, ніж доля російського агента. Вочевидь, Меркель вважає Вишинського непоганим козирем, якщо збирається втручатися у внутрішні справи нашої держави — адже він є громадянином України. І цей козир канцлерка, безумовно, викладе на стіл під час переговорів у Нормандському форматі. Чи вимагатиме вона у відповідь поступок суверенітетом України, чи поки що простого пом’якшення позиції Петра Порошенка щодо “Північного потоку-2”, ми побачимо невдовзі. Очевидно одне: якщо до преферансу “ріал політик” привносять правила путінської гри у дурня, це брудна гра.

Курйозно, що Україна захищає свої інтереси у Європі, апелюючи саме до європейських цінностей —  примату порядності і міжнародного права. А у відповідь отримує шалений тиск — аби поступилася цими імперативами. Ситуація на континенті все більше нагадує переддень Другої світової. Тоді одну країну теж вмовляли, що без Судетів буде лише краще. А трохи пізніше, що “протекторат Богемії і Моравії” звучить милозвучніше за “Чехословаччина”. Нині роль Чехословаччини що не день припасовують до України. Але тога чемберленівської  Великої Британії  не личить Німеччині — моральний авторитет не той. І Бундесвер у епоху, коли будь-які договори не варті паперу, на якому надруковані, у сутичці з РФ матиме не більше шансів, ніж Військо Польське у вересні 1939. То може Дональд Трамп і має рацію, штовхаючи світ до нестабільності зараз, коли агресор ще не здебелів остаточно, підживлений Україною, країнами Балтії та територіями, які ще заманеться Путіну захопити, перш ніж стурбованість Ангели Меркель змінить свій напрямок?

Володимир Саркісян

Поделиться в социальных сетях: